Чесні новини з усієї України!

Сергій Паровик: «Хочу бути просто депутатом і працювати в рідному краї»

Сергій Паровик: «Хочу бути просто депутатом і працювати в рідному краї»

В селі Ясенове-2 створюють зону передових технологій, де кожен охочий, перейнявши потрібний досвід, зможе створити свою справу й отримати солідний прибуток.

На теренах Одещини є місце, де ентузіасти створюють «бізнес майбутнього». Розводять плантації равликів, саджають дерева, які очищають атмосферу, відбудовують старі сільські хати. А головне — забезпечують роботою й усіма благами цивілізації простих селян, своїх земляків, заводячи в район значні інвестиційні кошти.

Це місце — Любашівський район. А одним з тих ентузіастів є голова місцевої райради Сергій Паровик, який називає себе «патріотом і людиною дії». Люди ж називають Паровика «татом», а його друга й соратника – депутата Одеської обласної ради Анатолія Артеменка – «мамою». Саме так, з гумором. І з величезною повагою. Бо поважати їх дійсно є за що.

Ми проїхались околицями усього одного-єдиного села Любашівського району, що зветься Ясенове Друге. Проте навіть ця невелика екскурсія, проведена для нас Сергієм Паровиком, дуже вразила й вселила впевненість: українське село нікому не здолати. Ні злодіям, ні кризі, ні війні…

Як Паровик у гості Президента запрошував

На всю Україну голова Любашівської райради Сергій Паровик прославився минулого року, коли запросив президента Зеленського до себе у гості. Аби той на власні очі подивився, як тяжко дається зараз сільчанам їхній урожай. Було це напередодні прийняття закону про ринок землі.

Результат всім відомий: закон таки прийняли, врахувавши, в більшості, вимоги аграріїв. А Президента в Любашівському районі чекають до цих пір…

В рідному краї Сергія Паровика й без піар-акцій знає кожен. Люди кажуть, що якби не він, то не було б тут ні води, ні газу, ні доріг. За це й кличуть «татом» ті, хто отримав у свій час від Паровика та його вірного друга, депутата Одеської облради Анатолія Артеменка усіляку допомогу – на лікування, на навчання, на вирішення безлічі невідкладних питань.

Сам же Сергій Паровик вважає себе «діючим патріотом», який не кричить про любов до рідної землі, а просто на ній працює. Часто – майже цілодобово. Бо проектів, планів і завдань, що ставлять перед ним люди, не порахувати. Тому й про відпочинок тільки мріє, мовляв, ще трохи – та й на пенсію, під яблуню на городі.

«Ну, в крайньому випадку, стану простим депутатом. Хай покерують тепер нові люди й покажуть, на що вони здатні. А я подивлюся, може, щось пораджу, допоможу, а при необхідності й покритикую!»   

На долю голови Любашівської районної ради Сергія Михайловича Паровика випало чимало різних випробовувань, але він зумів залишитися доброю людиною, яка вірить в добро. А ще – в те, що людина має приносити користь суспільству, а інакше навіщо вона живе?..

Місцевий парламент Сергій Паровик очолив майже п’ятирічку тому – 24 листопада 2015 року його було обрано головою Любашівської районної ради VII скликання.

Невгамовний та енергійний, великої сили волі та мужності чоловік (не кожен захоче добровільно очолити дотаційний район, залишивши улюблену справу) азартно ставить перед собою суперзавдання: залучити інвесторів, відремонтувати дороги, покращити соціальну інфраструктуру (заклади освіти, медицини та культури), розвивати аграрний сектор економки та промисловість.

І методично їх виконує. Одне за другим. Інвестиції залучає,зелений туризм  розвиває, дороги стелить, дітям стадіони і школи будує, амбулаторії ремонтує, нові робочі місця створює!  А ще за ініціативи Сергія Паровика в районі проводиться інвентаризація с/г земель, покращено водопостачання сіл, створено таку райлікарню, якій заздрять по всій області.

З найголовніших досягнень Сергія Паровика та його однодумців — капітальний ремонт  стратегічної траси Т-16-21 Саврань-Бакша-Заплази-Любашівка, Т-16-23 Березівка-Покровка-Троїцьке, з Шликаревого до Зеленогірського, Боково-Ярмаківка. Віднедавна — капітальний ремонт частини тракту між Гвоздавкою та Ясеновим.

І якби не адміністративно-територіальна  реформа, якою наприкінці року передбачається ліквідація Любашівського району, Сергій Паровик міг би ще більше користі принести людям.

Але…

«На жовтневих виборах до місцевих об’єднаних територіальних громад на керівну посаду не претендуватиму,— ділиться він подальшими планами. – Мені вистачило копіткої роботи в районній раді. Хочу вже безпосередньо попрацювати на благо розвитку рідного краю».

Як два хлібороби газифікували цілий район

Хлібороб з діда­-прадіда, Сергій Паровик декілька років тому поставив собі за мету створити самодостатнє і рентабельне сільськогосподарське підприємство.

Роблячи ставку виключно на власний запас міцності, він працював продуктивно й прогресивно і перетворив ТОВ «Новатор» (щоправда, не в Любашівському, а сусідньому Ананьївському районі) на передове господарство, ставши надійним соціальним партнером місцевій сільраді та школі.

Відколи Сергій Михайлович очолив Любашівську районну раду, в «Новаторі» господарює фаховий агроном, син Михайло — магістр Київського національного університету біоресурсів і природокористування України

Але найуспішніший свій проект — ТОВ «Прометей-Парт» — Сергій Паровик заснував років 15 тому разом з Анатолієм Артеменком. Це підприємство стало не тільки одним з лідерів району, а й основою соціальних ініціатив Артеменка й Паровика, в рамках яких район майже повністю газифіковано та забезпечено якісною питною водою.

«Якщо не ми, то хто?» —  говорили засновники ТОВ «Прометей-Парт», оголосивши жителям сіл Надкодимщини про свій намір газифікувати сільську глибинку.

У березні 2004 року був забитий перший кілочок на місці майбутнього розташування газорозподільного пункту в смт Зеленогірське. Практично ніхто не вірив, що підприємцям-активістам вдасться реалізувати свою складну і дуже витратну ідею.

Взявши під заставу власних господарств банківські кредити, фермери оплатили розробку проектно-кошторисної документації і приступили до справи. Почали з соціальних об’єктів. Вже напередодні 2007 року природній газ з’явився в селах Гвоздавка-2 і Ясенове-2. А сьогодні, завдяки ініціативі Паровика й Артеменка, Любашівський район майже повністю газифіковано. Опалюються голубим паливом школи, медзаклади, дитсадки.

Згодом  друзі-фермери взялися за реалізацію програми «Питна вода Одещини». Сьогодні завдяки їм в селах збудовано сучасні водопровідні мережі. Потім «прометеївці» відродили 100-річну школу в Ясеновому та Гвоздавці, місцевий Ясенівський храм і чимало інших закладів соціальної сфери. Тепер же ремонтують заклади медицини в обох Гвоздавках.

«Також поглибили русло річки Кодими, розчистили джерела і тепер у річці є достатньо води, — розповідає Сергій Паровик. — За нашою рекомендацією було створено товариство рибалок, яке зарибнило річку. Раніше глибина Кодими була лише 90 см. Плесо  було зарослим водоростями, і водойма перебувала на грані екологічної катастрофи.  Сьогодні вода чиста, а річка  глибока. Вісім років назад після операції я певний час був удома, і на місці старого кар’єру-сміттєзвалища влаштував стадіон. Завезли більше 800 тонн піску, висадили сосни. Після відновлення дороги та створення нових робочих місць у селі залишиться більше молоді, і стадіон запрацює на повну потужність».

Окрім того, за ініціативи Паровика та за підтримки Ясенівського сільського голови Олени  Дроздовської на занедбаній території турецькі інвестори звели потужну сонячну електростанцію, яку невдовзі введуть в експлуатацію.

«Як бачимо, невдоби можуть перетворитися на плантації павловнії, равликові ферми та поля — під крапельне зрошення. Вже працює завод з переробки лаванди і шавлії. У Любашівці і Солтанівці відкрилися два приватних елеватори тощо. На малопродуктивних землях вирощується чудо-дерево павловнія. Перспективним напрямком є впровадження системи крапельного зрошення. Працює екзотичне підприємство з розведення равликів тощо. Таким чином можна налагодити прибутковий бізнес, з якого місцева громада також матимете непогані кошти на свій соціальний розвиток», — резюмує Сергій Паровик.

Агробізнес на павловнії, або як протистояти змінам клімату

На околицях Ясенового-2, там, де на малопродуктивних землях віднедавна з’явилися спеціалісти з компанії ТОВ «Синергія-Е».На 41 гектарі вони висадили дерево-фенікс, про користь якого Сергій Паровик може розповідати годинами.

«Це дерево —  чемпіон зі зростання: за 5 років досягає 20-метрової висоти, — каже Сергій Михайлович і любовно гладить листочки саджанців рослини з дивною назвою «павловнія». — Маючи велике листя, одне дерево щороку поглинає близько 20 кг СО2 і продукує 5-6 кг кисню, оздоровлює і відновлює ґрунт, гарний медонос. З біомаси можна налагодити виробництво біоетанолу та пелет, що допоможе вирішити енергетичну кризу. Деревину використовують в суднобудуванні та авіабудуванні, виготовленні дошок для серфінгу, лиж, сноубордів, паркету, меблів тощо. Із залишків виробляють пелети. Листя, гілки та коріння —  сировина для легкої, харчової, хімічної та фармацевтичної промисловості. Дерево-фенікс  здатне рости на малородючих ґрунтах, відрізняється високою стійкістю до температурних коливань, шкідників і хвороб, а після зрізу регенерує 4-5 разів!»

Щоправда, закласти один гектар павловнії, з урахуванням вартості саджанців, вартує близько 8-10 тисяч євро. Через 5-6 років можна заготовити 400 м3 деревини. При ціні кубічного метра ділової деревини 120 євро розмір чистого прибутку складе близько 40 тисяч євро з гектара.

«Впродовж шести років при нинішніх несприятливих погодних умовах можна виростити прекрасну деревину павловнію. Це прекрасний медонос і виділяє більше кисню ніж інші дерева. Потрібна лише підтримка держави,підкреслює  Паровик. — Зараз закладено плантацію  павловнії ще на 30 гектарах. Неподалік неї мрію відновити занедбаний ставочок…

Скажіть, як не любити такий край, як не любити?! Тож треба працювати на перспективу, а не жити сьогоднішнім днем!»

У поїздці Ясенівськими пагорбами Сергій Паровик продемонстрував нам ті самі невдоби, на яких селяни висадили саджанці 112-го клону павловнії, привезеної аж з Іспанії.  Для зручності підприємці прогрейдерували польові шляхи, підвезли в бочках воду для поливу рослин. 

У своєму коментарі очільник Любашівщини зазначив, що українські фермери навчилися вирощувати високі врожаї традиційних сільгоспкультур, чому, зокрема, сприяють родючі ґрунти нашої країни. Натомість в нашій зоні ризикованого землеробства далеко не скрізь складаються сприятливі умови для вирощування зернових чи олійних культур, а також закладання садів і ягідників. Тому відмінною альтернативою може стати висаджування такої унікальної породи із цінною енергетичною та діловою деревиною як павловнія. Далекоглядний керівник району закликає аграріїв сусідніх районів також вирощувати цю культуру, що у подальшому дозволить консолідувати великі партії деревини для відправлення на експорт. Також є перспектива будівництва в районі деревопереробного підприємства із залученням державних інвестицій та покращення екології.

«На осінь займуся розбудовою батьківського краю!»

Із закінченням каденції Любашівської районної ради восени нинішнього року, якщо коронавірусний карантин не завадить відтермінувати зміни територіального устрою країни, Сергій  Паровик планує остаточно піти на пенсію і зайнятись облаштуванням власної садиби.

А ще вирішив: балотуватиметься в депутати, бо має ще плани та ідеї, які варто реалізувати для блага усієї громади Любашівщини. Насамперед, це стосується остаточного вирішення подальшої долі Заплазького цукрового заводу. 

«Мрію також зробити пам’ятники архітектури трьом століттям: 19, 20 і 21-му. Перші дві будівлі є, залишилося лише нинішнє архітектурне диво сотворити»,поділився планами Сергій Паровик.

Поруч з батьківською хатою, де він мешкає з дружиною Тетяною, синами Михайлом і Олександром та старенькою матір’ю Ніною Василівною, невгамовний Сергій Михайлович реставрує 150-річну стару хатинку своїх далеких родичів. Планує відновити садибу у її первісному вигляді, відродити внутрішнє убранство та створити на її базі етнографічний осередок  зеленого туризму. Вже придбав старовинний верстат, на якому прабабусі і бабусі виготовляли рядна та килимки. Майстри перекривають очеретом дах старої оселі. Матеріал місцевий, заготовлений на річці Кодима. Вже оновлено давню криницю.

«Весь цей час був зайнятий районом. Дасть Бог, на осінь займуся розбудовою батьківського краю»,— мріє ясенівський ентузіаст.

Оселя Паровиків стоїть над самою річкою Кодимою. В кінці городу, який здебільшого обробляють дружина і сини, бо у господаря державних справ вистачає, збудована копанка (невеличкий ставочок), що використовується для розведення риби і поливу городини. Неподалік стоїть екзотична будівля для відпочинку та зберігання риболовних снастей. Є також дерев’яний човен. З гордістю продемонстрував Сергій Михайлович свій чудовий сад, ялини і навіть кущі диковинної ягоди лохини, привезеної ним з Волинської області…

Патріот – це той, який діє!

Майже посеред садиби Паровиків височіє флагшток з українським прапором, мабуть, єдиний  в окрузі. Саме полотнище дісталося Сергію Михайловичу від друзів більше 15 років тому. Й відтоді український прапор висить на видноколі…

Піднімаючи у височінь стяг, Сергій Паровик пригадав, як влітку 2016 року до райдержадміністрації звернувся атовець Вадим Матросов («Боцман») з незвичним проханням: йому потрібні 1,5 тисячі гривень на придбання музичного центру. Адже старший розвідник 46-го окремого батальйону спеціального призначення «Донбас-Україна» прославився вилазками на нейтральну територію, де вночі високо вішав синьо-жовтий прапор, а на світанку вмикав голосно Гімн України, чим дуже дратував ворогів. А потужніша техніка була йому потрібна, щоб над позиціями ще голосніше звучало: «Ще не вмерла України ні слава, ні воля….». На превеликий жаль, відважний боєць з Любашівки загинув 8 вересня того ж року.

  

З 2014 року, коли розпочалася війна, Сергій Паровик разом з однодумцями та сільгоспвиробниками району підтримали  українську армію, надавши вагому допомогу воїнам, які мужньо захищають нашу Вітчизну на Донбасі.

У травні 2019 року він особисто побував в районі Волновахи з гуманітарною місією разом з депутатом обласної ради Олександром Бондаренком та ветераном АТО Ярославом Швецем, щоб землякам — контрактникам-десантникам Миколі Коверзюку і Василю Саракію, які воювали на лінії фронту, доставити необхідні військові пристрої: тепловізор і польовий фортифікаційний перископ. Забезпечили захисників мобільними газовими плитами, продуктами харчування, цигарками. Скрасили солдатський стіл кілька фаршированих коропів, пироги, знамениті любашівські ковбаси тощо.

«З початком війни на сході країни нашим захисникам надавалась, надається і надаватиметься допомога до самої перемоги», — обіцяє наш герой.

50-річному Сергію Михайловичу Паровику сьогодні є чим пишатися в житті. Він з честю заслужив глибоку пошану людей, даруючи їм не тільки свої знання і досвід, але й тепло своєї душі…

За матеріалами Ділової Одеси

Як ЗНАЮТЬ ВСІ, голова Любашівської районної ради Сергій Паровик на особисті кошти створює унікальний музей.

Метки:

Leave a comment

Top