Чесні новини з усієї України!

Сьогодні 240 річниця з дня народження «батька української прози»

Сьогодні 240 річниця з дня народження «батька української прози»

До 240 роковин з дня народження  видатного українського письменника Григорія Квітки-Основ’яненка (1778 — 1843).

Григорій Федорович Квітка увійшов в історію української літератури як зачинатель і перший класик художньої прози. Був представником дворянського роду козачого старшинського походження. Герб Квітки з’являється в XVII столітті спершу на Полтавщині, де один із Квіток був Гадяцьким полковником, а потім переселяються в Слобідську Україну, де Квітки обіймали посади полковників різних слобідських полків і були пов’язані із заснуванням міста Харкова.

Прадід Григорія був полковником Харківського полку, дід – Ізюмського слобідського.

Г. Ф. Квітка народився 18 (29) листопада 1778 року у дворянській родині в слободі Основа поблизу Харкова. Звідси його літературний псевдонім — Основ’яненко. Він прожив усе своє життя у Харкові.
З дитинства Квітка був хворим і кволим. У п’ятирічному віці хлопчик осліп. Зір повернувся до нього знов після відвідування Озерянського храму. Юний Квітка побачив світло, що йшло від ікони Озерянської Божої Матері й прозрів.

Григорій Квітка-Основ’яненко не здобув широкої освіти в учбових закладах, навчався лише вдома та в школі при монастирі. Мав музичний хист: грав на флейті та фортепіано. У формуванні світогляду молодого письменника велику роль відіграли батьки. Мати, Марія Василівна (з роду Шидловських), була жінкою освіченою, з сильною вольовою вдачею, більшість біографів писали про неї як про людину сувору і владну. Батько письменника, Федір Григорович, навпаки, був людиною м’якою та товариською, але авторитетною та шанованою.

У родині панувала глибока шана до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва. Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, натхненником яких був Григорій; він же виконував і головні ролі. Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його суспільні погляди, прищеплювало любов до народної поезії, виховувало повагу до простолюду.

Родину Квіток часто відвідував Сковорода, а відомо, що він відвідував лише однодумців. Може, тому Григорій Квітка вивчає напам’ять вірші Сковороди, байки Гулака-Артемовського, цілі уривки з «Енеїди», читає Ломоносова і Мольєра, Жуковського і Сервантеса — взагалі все, що потрапляло йому на очі, любить слухати легенди, повір’я та розповіді про героїчні битви козаків супроти нападників.

У 23 роки вступив до Курязького монастиря, але через чотири роки повернувся до світського життя. Залишивши монастир, він знову повертається на військову службу, але вже через рік виходить у відставку. Після цього Григорій Федорович оселяється у Харкові і починає вести активну культурну та громадську діяльність.

Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 р. — його директор), Благодійного товариства (1812 р.). Цього ж року Квітка взяв участь у відкритті інституту шляхетних дівиць, на утримання якого сам пожертвував багато грошей.
У 1833 році в Харкові завдяки Григорію Квітці відкрито губернську бібліотеку. Проте його суспільна діяльність не обмежується тільки рідним містом: Григорій Федорович засновує кадетський корпус у Полтаві.

У Харкові Квітка стає одним із найвпливовіших людей. Він багато зробив для розвитку міста як культурного центру.

Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вестник», який видавав у 1816–17 рр. разом з Р. Гонорським і Є. Філоматським. Писав українською та російською мовами.

Перші спроби пера Григорія Федоровича були, на думку критиків, не дуже досконалими. Справжній талант письменника виявився на початку 30-х років, коли він почав писати українською мовою. Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вестник».

Жінка письменника

Сучасники свідчать, що реалізувати себе в літературі письменнику допомогла його дружина Ганна Григорівна – класна дама інституту благородних дівиць. Дружина підтримувала чоловіка на літературній ниві, була його першим та дуже строгим критиком, можна сказати, що завдяки їй він і став письменником – Григорієм Квіткою-Основ’яненком. Чому Основ’яненком? Цей літературний псевдонім пояснює сам Григорій: „Взял себе прозвище по месту жительства; живу на Основе; и так, да буду Основяненко” – писав він в одному з листів.

Усі твори письменника сповнені любов’ю до земляків, у них багато гумору, незлої сатири. Письменник щиро вважав, що ідеальні герої існують у реальному житті. У 1828 р. Квітка пише свою першу п’єсу «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», що побачила світ у 1840 р. Пізніше були написані п’єси, в яких продовжувалися традиції російської сатиричної драматургії («Дворянские выборы», «Дворянские выборы часть вторая, или Выбор исправника»).

У 1834 та 1837 рр. вийшли дві книги «Малороссийских повестей, рассказанных Грыцьком Основьяненком». Вони були надруковані українською мовою та підписані одним із багатьох псевдонімів- Грицько Основ’яненко. Крім цього він підписувався як Земляк, Аверьян Любопытный, Фаладей Повинухин, ваш Основ’яненко.

Упродовж життя Григорій успішно поєднував службову діяльність з літературною. Наукова громадськість обрала Квітку-Основ’яненка членом королівського Товариства антикваріїв (археології) Півночі (Копенгаген).
У 1832 році він був призначений на посаду судді, а пізніше був обраний головою Харківської палати головного суду. Ця посада була останньою в його житті.

У червні 1843 р. Квітка захворів запаленням легень. Помер Григорій Федорович 8 (20) серпня 1843 р. у своєму маєтку на Основі, в якому провів майже все своє життя. Там де раніше був маєток, сьогодні — парк, що носить ім’я письменника.

Відспівували його у Благовіщенському соборі. На похорон письменника зібралось майже все місто. Ховали його на Холодногорському цвинтарі, але, у 1930-х роках церкву на цвинтарі знесли, а на тому місті збудували стадіон «Трудові резерви».

Могила письменника

Надгробок було перенесено до Покровського собору, а згодом на друге міське кладовище. Чий прах зараз покоїться під цим каменем, нажаль, дізнатися вже ніхто не зможе.

К.-О. був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ та впливу на нього засобами літературного і театрального мистецтва. Головним творчим принципом вважав «писання з натури», орієнтацію на живу навколишню дійсність. Виступав з пропагандою народної теми в літературі, був переконаний в позастановій цінності особистості. Життя письменника було сповнене протиріч. Через такі суперечливі шукання майбутнього письменника вважали диваком.

Квітка-Основ’яненко має почесне ім’я «батька української прози». Його повісті, сюжети яких розгортаються поза соціальними конфліктами, з ідеально-побожними героями, є типовим зразком українського сентименталізму. Творчість Квітки-Основ’яненка справила значний вплив на подальший розвиток української літератури, зокрема так званої етнографічної школи.

І. Бецький, видавець альманаху «Молодикъ», писав, що Квітка-Основ’яненко “… могъ, по своему несомнѣнному, самородному таланту, одинъ поддержать самостоятельность малороссійской литературы …”.

«Внесок Г.Ф.Квітки-Основ´яненка в літературний процес вагомий і різнобічний. Видатний прозаїк і драматург широко відкрив двері у велику літературу. Ним були закладені основи нової української прози, введені жанри повітсті, оповідання, соціально-побутові комедії, Письменник розробив і утвердив в українській літературі принципи просвітительського реалізму, який у 30-х роках ХІХ ст. став на Україні провідним творчим методом і літературним напрямом. Проза і драматургія письменника мала велике значення для утвердження статусу української літератури серед інших літератур».
/Олесь Гончар, Григорій Квітка-Основ´яненко/.

Кращі твори Квітки-Основ’яненка одними з перших представляли українську літературу загальноросійському й європейському читачеві: починаючи з 1837р. ряд його оповідань і повістей друкується в російських перекладах у Петербурзі та Москві; 1854р. в Парижі виходить французькою мовою «Сердешна Оксана». Трохи пізніше його твори перекладаються польською, болгарською, чеською мовами.

З Квіткою-Основ’яненком листувався Тарас Шевченко. Поет давав позитивні відгуки на його твори, присвятив йому вірш «До Основ’яненка» («Б’ють пороги; місяць сходить»; 1839 р.) та виконав ілюстрації «Знахар» і «Панна Сотниківна» до однойменних творів.

У листуванні Шевченко звертався до Квітки «батьку ти мій, друже».

 

 

 

Як ЗНАЮТЬ УСІ два «Лексуси» Олександр Ахмеров придбав не на зарплатню.

Юна українка встановила два рекорди з метання важких предметів

 

Leave a comment

Top